NewsНовиниНовости
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           
Багато подій тих днів уже стали історією, а наслідки – історіями хвороб в архівах медичних закладів. Але, не дивлячись на «термін давності», Чорнобиль як і раніше «висить» над нами темною грозою …

34 роки тому, 26 квітня 1986 року, сталася трагедія – на першій в Радянській Україні атомній електростанції вибухнув четвертий енергоблок. Реактор був повністю зруйнований, у навколишнє середовище потрапила велика кількість шкідливих речовин. Аварія розцінюється, як найбільша за всю історію ядерної енергетики.

☑Цей щоденник було написано декілька років тому, але він не втратив своєї актуальності й досі.
  • Анатолій Федотович Григорець брав участь в ліквідації наслідків аварії і будуванні саркофагу. Він знаходився в Чорнобилі двадцять днів, але які це були дні – варті цілого життя! Анатолій Федотович отримав в подарунок іменний годинник з рук генерал-полковника В. Осипова, медаль «Чорнобиль» та…… безліч хвороб. А. Григорець розповідав, що ідея написати про Чорнобиль прийшла йому в голову після одного випадку. Він і його товариші, в черговий раз відстоюючи свої права, перебували у будівлі облдержадміністрації. До них підійшов школяр і поцікавився, хто вони такі. Почувши відповідь: «Чорнобильці», запитав: «А хто це?». І ось автор разом з чорнобильцем написали його щоденник. Він не претендує на точність в датах, адже з тих пір пройшло багато років, але це спогади учасника реальних подій.

17 липня 1986 року. Початок

Ось і настав час відпустки … Чудово! Моя дружина і діти так довго чекали, коли ми поїдемо відпочивати. До моря, і тільки до моря! Дорожньо-експлуатаційна ділянка ШСУ якийсь час обійдеться і без мене. Завтра піду на риболовлю, посиджу пару годин з вудкою.

18 липня 1986 року

Ось тобі, бабуся, і Юр’їв день … Так, така риболовля запам’ятається надовго! Сиджу, вуджу рибу і тут тобі, як чортик з табакерки, військовий УАЗик, вручили повістку прямо у води. Завтра вже відправка … До Чорнобиля. Щось серце тьохкає! Ну, нічого, впораюся, а ось відпочинок доведеться перенести. Шкода. Дружина засмутилася. Ліда плакала, заспокоював, як міг. Ну, те, що мене викликали не дивно, я ж раніше служив в батареї бойового забезпечення, заступником командира взводу був, в моєму підпорядкуванні знаходилося відділення хімічної розвідки. Знаю, що таке атомна енергія! Колишніх солдатів не буває! Батьківщина сказала: «Треба!», ми відповіли: «Так!».

20 липня 1986 року

Сьогодні ми прибули до військової частини 185/86, в село Оране, до Чорнобиля рукою подати. Розподіл проходив довго, завтра виїжджаємо на об’єкт. Моторошно. Втомився від перельоту і переїзду. Працівники КДБ провели виховні бесіди, що можна говорити, а що не варто.

21 липня 1986 року.

Перший день. О шостій ранку с
іли в машини і рушили до Чорнобиля. Траса була, якщо можна так сказати, напруженою. Безперервний потік, туди і назад, автомобілів, автобусів. Напруга і в словах, і в поглядах попутників. Все менше посмішок. Спорожнілі селища з садами, пожовклі дерева з червоними яблуками, руді ліси … На узбіччі напис: «Заражено». Сам Чорнобиль посилив моторошне враження: мертві будинки, де інде валяються іграшки, подекуди ще колишеться на мотузках білизна. Як у страшному сні. Біля 5 і 6 блоків – розвід, розподіл по бригадам. Я потрапив в колектив з укладання залізобетонних плит на проммайданчику. Ми клали їх на грунт, а потім хлопці їх асфальтували. Все робили швидко, щоб затримати радіоактивний пил. Відчув у роті присмак йоду, напевно, так організм реагує на радіацію. Страшна спека! Працювали в протигазах, знімати їх було не можна. Ледве витримав! Все ж під кінець робочого дня зняв. Не можу.

24 липня 1986 року

Трохи освоївся. Сьогодні, замість протигазів, нам видали «пелюстки», в них, хоч трохи, але легше. Перший день – на грейдері, біля стін четвертого реактора. На цьому виді техніки я працював відразу після армії. Йде будівництво саркофага, заливається фундамент багатометрової бетонної стіни. Видовище – жах! Ще страшніше, коли уявиш, скільки ця «бляшанка» погубила життів і скільки ще погубить! Ми готували дорогу для під’їзду японського крана, який повинен був встановлювати купол над реактором.

26 липня 1986 року

Я дивуюся тому, наскільки деякі не розуміють, де вони знаходяться! На території Чорнобиля бачив кинуті автомобілі, а навколо них снували такі ж, як я, «призовники», вони знімали різні деталі, щоб забрати з собою і продати. Вони вивезуть смерть!

1 серпня 1986 року

Сьогодні працював на даху четвертого реактора. Ми розбирали цеглу, раідоактивне сміття, вантажили все це в машини і вивозили. Спека не дає нормально працювати, нерви на межі. Нещодавно познайомився з Серьогою, одеситом з Донецька, здружилися відразу. Він веселий, жартує, підтримує наш дух. Увечері така туга по дому здолала … Як там мої? Переживають, напевно … Скучив, але зв’язку з ними немає. Багато з тих, хто тут працює, прагнуть на четвертий енергоблок, щоб швидше набрати 25 рентген. Щоранку нам видають дозиметр, який ми називаємо «олівцем», ввечері – здаємо. Якщо набрав норму, відправляють додому. Але, не дивлячись на те, що додому хочуть всі, настрій один: якомога швидше ліквідувати наслідки аварії.

2 серпня 1986 року

Багато писати не можу – роботи валом. Дуже болять спина, руки і ноги. Втома накопичується. У деяких починає «зривати дах». У нашій 26-ї військової бригади з випивкою дуже строго. Командир посиденьок не вітає, точніше, на алкоголь сувора заборона! Нещодавно довелося стати свідком неприємного випадку: два прапорщика випили, їм здалося, мало. Вирішили їхати на БТРі за спиртним в село. По дорозі загнали машину в болото. Прийшли в частину за іншим БТРом і «попалися». Командир виставив їх перед строєм і зірвав з них погони!

3 серпня 1986 року

Я вже рахую дні до відправки додому, точніше, рентгени. Скоро побачу свою сім’ю. Я ніби в пеклі побував або на якийсь інший планеті. Бачив реактор вночі – всюди вогні, люди копошаться, техніка гуде, все це на тлі зруйнованої будівлі, купи заліза. Сьогодні хлопцеві стало погано – піднявся тиск, носом пішла кров. Напевно, переробився, а, можливо, спека впливає або радіація. Мене теж іноді підводить самопочуття.

6 серпня 1986 року

Все, кінець чорнобильської служби. У наметовому містечку сьогодні урочисто і святково. У всіх піднесений настрій. Центральна алея наметового містечка прикрашена прапорами. Мені згадалося, як в один з днів тут з’явилися плакати: «Час народжує героїв. Місце подвигу – Чорнобиль! », А поруч – портрети військовослужбовців, що першими вступили в запеклу хватку з неприборканої стихією. З того дня галерея поповнилася іншими портретами, стали відомі й інші імена відважних.
О 10 годині в частину прибув командувач Київським військовим округом генерал-полковник В. Осипов. Він повідомив, що частина нагороджена вимпелом міністра оборони СРСР за мужність і військову доблесть. Ми успішно виконали завдання, працювали на найважчих ділянках добровільно, йшли туди, де часом відмовлялася працювати техніка. Мені вручили іменний годинник. Нехай це і нескромно, але, дивлячись на станцію і реактор, розумію, що в спільній справі по боротьбі з невидимим ворогом є і моя частина. Ми достроково здали перший і другий блок АЕС після дезактивації, працювали на третьому блоці. Але сподіваюся, що більше ніколи сюди не повернуся, а буду тільки згадувати. Звичайно, медики погрожують, що може похитнутися здоров’я, але я ж мужик міцний, ніколи ні на що особливо не скаржився. Усе. Додому …

Травень 2008 року

Ось уже кілька днів поспіль у мене запалені лімфовузли. Дружина просить не сподіватися на «авось», а піти на прийом до лікаря. Знаю, неспроста все це. Про себе, в який раз, нагадує Чорнобиль. Ну, да ладно, піду.
**
Мене поклали в хірургічне відділення. Уколи, крапельниці … Лікарі кажуть, що, швидше за все, направлять на обстеження до Луганська. Тільки б не онкологія, сім’я не переживе …
**
Уже кілька днів перебуваю у відділенні хірургії в Луганську. Проходжу всі заново: рентген, аналізи, огляди …

Липень 2008 року

Третє онкологічне відділення. Перед операцією не міг знайти собі місця, в голову лізли дурні думки. Писати про це зараз вже не хочеться. Пухлинну тканину відправили на аналіз до Харкова. Чекаю результатів. Сподіваюся, що пухлина не буде злоякісною …
***
Найстрашніші мої побоювання підтвердилися … Де взяти стільки сили, щоб вистояти? Фізична-то є, а ось моральної – не вистачає. Поруч з нашим відділенням знаходяться тубдиспансер і морг. Кожен день, по кілька разів, в морг возять каталки з померлими. Звідки тут узятися позитивним емоціям?
***
Я постійно відчуваю підтримку дружини. Ліда і виду не показує, що засмучена, але я-то все одно помічаю, як іноді на очі в неї навертаються сльози, як змінюється і глухне голос, коли ми з нею розмовляємо. Діти теж не дають розклеюватися, за що я їм дуже вдячний. Все ж мені пощастило. Мій лікуючий лікар Володимир Дмитрович Лисак – цілитель від Бога. Він дуже цікава особистість – де пожартує, де пожурить, дуже уважний. Таких би фахівців та більше! Тримаюся і завдяки йому. Мені призначили хіміотерапію. Це лікування онкологічного захворювання за допомогою отрут і токсинів. Знаю, що побічні ефекти від цієї процедури моторошні – випадання волосся, погіршення самопочуття, нудота і багато іншого.

Серпень 2008 року

Протягом 25 днів я опромінююсь. Ходжу в сусіднє відділення. Лікарі стверджують, що променева терапія – невід’ємна частина лікування, яка мені необхідна. У Чорнобилі почав, тут додаю собі рентгени. Відчуваю себе, м’яко кажучи, не дуже. Апетит пропав, нудить. Хочу додому, все набридло. Чи буде коли-небудь цьому край? Чи шкодую я про те, що колись доля закинула мене до Чорнобиля? Мене про це вже не раз запитували. Не знаю, я про це не замислювався. Я їхав туди, знаючи, що рятую, перш за все, свою сім’ю. Тоді я не думав, наскільки це відіб’ється на моєму здоров’ї.
***
Тепер я щороку проходжу лікування, у мене запалені лімфовузли, переніс операцію. Дев’ять місяців перебував в лікарні, пройшов хіміотерапію, опромінення. Там, в Чорнобилі, радіації не вистачило – додаю тут … Але це вже інша тема.

Серпень 2012 року

Сьогодні внучка Єва знайшла в скриньці медаль «Чорнобиль» і попросила розповісти про події на АЕС. Розповів, слухала зацікавлено. Про те, що я був там, знають і інші мої внуки – Маша і Ярослав. До речі, медаль я на груди не вішав жодного разу. Коли був молодий – соромно було (її мені вручили в тридцять років). Я ж не ветеран, на війні не був. Хоча, як сказати … А зараз вже ні до чого.

Вересень 2012 року

Луганськ. У парку біля будівлі облдержадміністрації «чорнобильці» розбили наметове містечко. Сюди приїхали представники всіх міст області. В руках – плакати з вимогою виплатити належну за законом пенсію. Інвалідів-ліквідаторів і постраждалих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позбавили пільг. Ми вимагаємо виконання статей 50, 54 «чорнобильського» закону в повному обсязі (про виплату в повному обсязі пенсій за судовими рішеннями). Один з учасників акції, мешканець Лисичанська голодував на знак протесту. Серед нас є ті, хто переніс інсульт. Що відбувається в нашій країні? Але ми вдячні нашому уряду за те, що через 26 років ми змогли зустрітися і разом, як раніше, ночувати в наметах.

Січень 2013 року

Я вже втомився морально і фізично. Оббиваю пороги кабінетів чиновників різних рівнів та інстанцій, щось доводжу … Прикро, прикро до сліз, що нас, чорнобильців, так «опускають». Я – інвалід другої групи, інвалідність пов’язана з виконанням військових обов’язків в Чорнобилі, втратив здоров’я, а що придбав натомість? Ось уже який місяць я не можу отримати довідку про заробітну плату за дев’ять днів роботи в липні і шість днів в серпні 1986 року в зоні відчуження, а все тому, що дорожньо-експлуатаційна дільниця, в якій я працював в той період, знаходиться в стадії ліквідації. Документ мені потрібен для нарахування пенсії. Я звертався до глави ліквідаційної комісії, але він відмовився ставити підпис під довідкою про мою зарплатню, мотивуючи відмову тим, що первинна довідка з військової частини не збереглася, а в фінансових документах, які збереглися на підприємстві, не відображено нарахування зарплати за роботу на станції. Збираюся писати лист прокурору і народному депутату України, а також до Міністерства соціальної політики. А чи буде результат?

Квітень 2013 року

Не можу заснути, долають спогади. Та й біль в нозі посилюється. Ось уже рік, як мучуся. Лікуюся, але багато ліків через перенесення онкологічного захворювання мені не підходять. Для того, щоб ходити по чиновницьких кабінетах, потрібні здорові ноги, а мої мене підводять. Ось так, на хворих ногах у вересні минулого року відстоював свої права в Луганську. Пам’ятаю, сидимо ми в наметовому містечку, недалеко від обладміністрації, а поруч, на площі, концерт проходить, на підтримку однієї з численних партій. Після нього до нас в містечко зайшов один з виступаючих. Він представився співаком і композитором. Гість, який живе в Німеччині вже 16 років, був дуже здивований, дізнавшись, чому ми тут знаходимося. Він сказав, що в Німеччині шанують чорнобильців і вважають, що саме вони вдруге врятували Європу.
Наближається 26 квітня – чорна дата. Знову біля пам’ятників будуть красиво говорити про те, як пам’ятають чорнобильські події і шанують тих, хто ризикував своїм життям і здоров’ям, знову покладуть квіти… А поки, особисто для мене, Чорнобильська війна триває, але тільки вже не з радіацією …
Через деякий час після створення матеріалу щоденника, в Україні почалися воєнні дії. Де знаходиться герой публікації та що з ним – невідомо.
Надія МУДРИК-МОЧАЛОВА.