Відвідування Чорнобильскої зони неможливе без офіційного супроводжуючого – це обов’язкова вимога, регламентована порядком відвідування Зони відчуження. Супроводжуюча особа відповідає за безпеку відвідування, за дотримуванням відвідувачами правил радіаційної безпеки, а головне – гарний супр, який володіє історично достовірною інформацією, цікаво її доносить, орієнтується на місцевості та може згуртувати навколо себе – то 100% гарантії незабутньої подорожі та ваше бажання знов повернутися до зони відчуження. Знайомимо вас,  майбутні відвідувачі, із нашими супроводжуючими особами. Всі вони дуже цікаві особистості, дружелюбні, організовані, невипадкові люди, які закохані у Чорнобильську зону.

 

Оксана Пишна

Посмішка зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

Про зону відчуження Оксана Пишна чула з раннього дитинства від своїх рідних. Її дядько після вибуху ліквідував наслідки аварії на Чорнобильській атомній станції, був так званим «партизаном» – так називали військовозобов’язаних із лав запасу, що були призвані на ліквідацію. Батько разом з іншими будував СВЯП-2 (Сховище відпрацьованого ядерного палива №2). Роками вона мріяла побачити таку «відомо-невідому» Чорнобильську зону. І ось її бажання здійснилося! Коли вперше потрапила на загадкову територію та побачила Чорнобильську АЕС – місце, де відбулась велика трагедія, яка принесла багато жертв, то не могла повірити що на власні очі бачить четвертий реактор.

«Коли чуєш про страшні події, які відбувались багато років тому, але не бачиш – це одне, та коли сама бачиш місце, що змінило багато доль, бачиш, скільки людської тяжкої праці вкладено в порятунок світу, то це інше. Емоції переповнюють, твоє світосприйняття стає іншим. І це без перебільшення. Завдяки героям-рятівникам, які рятували і продовжують рятувати світ, ми живемо сьогодні!» – коментує Оксана Пишна.

Спочатку Оксана працювала перекладачем, прийшла тимчасово, щоб спробувати свої можливості, але потім сила магніту Чорнобиля так притягнула її, що дівчина згодилась покинути постійну працю у школі й стала супроводжуючою особою ДП «ЦОТІЗ». У зоні відчуження вже працює протягом трьох років. Вона – міс Посмішка зони відчуження, тому що завжди усміхнена, привітна, лагідна.  В її послужному супрівському списку супровід іноземних послів, дипломатів, відомих артистів, режисерів. Історію доаварійного періоду та сучасного стану міст і сіл ЧЗВ вона знає настільки гарно, що вже є експертом та  могла би писати книжки на ці теми. Має сотні схвальних відгуків про цікаво проведені екскурсії.

«В сучасному світі інформаційних технологій можна знайти багато спотвореної, невірної інформації про трагедію, про сучасний стан зони відчуження. Інколи бачиш, що відвідувачі не орієнтуються в подіях, не розуміють – куди вони потрапили, бо мають хибне уявлення про ЧЗВ. Особливо молодь. І от ти кайфуєш від того, коли всередині або наприкінці дня бачиш, що людям цікаво, що вони пропускають все через душу, що є результат, що вони усвідомили – що сталось. Хтось не повернувся до жінки, до родини, до дитини. Ти відкриваєш їм  тваринний та рослинний світи і відвідувачі дивуються – як у місцевості, де підвищена радіація, розквітає природа».

Кожний супровід для Оксани, як початок нової історії. Вона зізнається, що неможливо проводити екскурсії «по накатаній»,  по шаблону, не можна завжди нудно розповідати одне й теж. Потрібно вдосконалювати свою майстерність. До кожного з відвідувачів має бути індивідуальний підхід.

Володіння мовами: українська, англійська, російська.

 

 

Юлія Бездіжа

Душа зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

В Чорнобильську зону Юлю привело кохання. Її майбутній чоловік близько 20 років працював на одному з підприємств в Чорнобилі. Щоб відстань не розділяла закоханих – вирішили працювати разом.

Коли Юля вперше потрапила до зони відчуження то була вражена масштабністю забруднених територій.

«Коли читаєш, або дивишся фільми про історію катастрофи чи сучасний стан відчуженої території, все одно до кінця не розумієш, не відчуваєш того що сталося!» – розповідає дівчина. «А коли бачиш все сама, то  приходить усвідомлення всієї історичної трагічності. Думаєш – а як би ти себе вела, якщо б опинилась в подібній ситуації. Покинути все, без повернення назад».

Свій перший супровід Юля пам’ятає добре. Це була група з 43 представників обласних філій Європейського банку реконструкції та розвитку. Після «бойового хрещення» великою кількістю відвідувачів, супроводжуючій вже нічого не було страшно. Дівчина не зважає на погодні умови, на вибагливих візитерів – до кожного знаходить підхід й відвідування проходить цікаво та інформаційно наповнено. Вона  розповідає про зону так, щоб присутні максимально перейнялися подіями найбільшої техногенної катастрофи.

«Я вважаю, що в першу чергу необхідно самій  пропустити через душу інформацію, яку доносиш людям. Все повинно звучати щиро. Багато людей, які приїжджають до зони відчуження, мають неправдиве уявлення про цю територію та її сучасний стан. Деякі вважають, що тут пустеля. Інші роблять висновки тільки спираючись на гру «Сталкер». Дуже приємно бачити, як дивуються люди побаченому та почутому, як змінюється їх світосприйняття. Так, світосприйняття. Бувають випадки, коли відвідувачі навіть переосмислюють своє життя! Вони виїжджають з зони іншими!» – стверджує супр.

Юля – завжди усміхнена, проста і відкрита, весела та компанійська. В групі вона створює атмосферу невимушеності, але дотримування правил радіаційної безпеки для неї – перш за все.

Звідки супроводжуюча черпає енергію, адже постійна взаємодія з людьми потребує її багато.

«В мене є особливе місце сили. Це – «Дуга». Масштабність об’єкту вражає, здається що він неосяжний. Антени  просто фантастичні. Важко уявити, як таку конструкцію будували люди! Скільки праці в це вкладено! Водночас поруч з гігантськими антенами я почуваю себе так, ніби наповнююсь енергією, вони заспокоюють, надають життєвої сили» – зізнається Юля.

Є ще одне місце яке має для гіда особливе значення. Це Меморіал «Тим, хто врятував світ». Його присвячено ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС і не лише пожежникам, але й людям інших спеціальностей. Памˊятник було зведено коштом пожежних до десятої річниці Чорнобильської катастрофи. Юля навіть вірш написала, присвячений рятувальникам світу.

Загалом для Юлі робота супром – це невід’ємна частина життя. Вона щаслива від того, що може все гармонійно поєднувати й кайфувати від того, що робить.

Володіння мовами: українська, російська.

 

 

 

Маргарита Гук

Енергія зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

Липень 2016 року став для Маргарити Гук доленосним – тоді вона вперше потрапила до зони відчуження, відвідала її з ознайомчою метою. І все, пропала людина. Всі мрії тільки про те, щоб працювати в ДП «ЦОТІЗ» супром.

«Коли побачила вперше Чорнобиль, атомну станцію та Прип’ять, почула історії про те, що відбувалось та відбувається, не стримувалась – плакала, настільки мене зачепило. Все пропустила через себе, особливо у Прип’яті та Чорнобилі. Там найбільше відчувалось те, як застиг час – і водночас він йде вперед. Ось такий незрозумілий сюр…» – пригадує свої перші враження від перебування Марго.

Додому майбутній супр, а тоді ще вчитель, їхала з багатьма світлинами, зробленими у зоні відчуження і новою метою. Дівчина пригадує, як після відвідування Чорнобильської зони підготувала урок, присвячений катастрофі 1986 року, але доносила події до дітей вже як людина, що на власні очі бачила місця, де все відбувалось. І діти сприйняли все, навіть сльози були.

Маргарита поставила собі ціль – працювати у зоні відчуження. Для цього написала резюме і почала пошук вакансій на підприємствах ЧЗВ. Наполегливість Марго було винагороджено – влітку 2019 року вона стала супроводжуючою особою ДП «ЦОТІЗ».  Завдяки енергійності та неймовірної допитливості, Маргарита має величезні знання з історії створення зони відчуження та багато наочності, яку використовує при супроводі.   Всі її екскурсії проходять на одному диханні, кожній локації вона приділяє багато уваги. Має змогу згуртовувати  навколо себе відвідувачів й створювати дружню атмосферу. День, проведений з Марго, проходить легко та цікаво, але:

«Я намагаюсь донести до відвідувачів, що зона відчуження – то не Діснейленд і не парк розваг, що це місце, яке виникло внаслідок трагічних подій. Їхати сюди потрібно не тому що наразі це модно – тільки за крутими фоточками з зони, а для того, щоб побачивши все це, переосмислити своє життя та ставлення до нього. Ми маємо цінувати те, що в нас є, цінувати й любити рідних, які поруч. І перебування у Чорнобильській зоні якнайкраще підходить для перерозподілу життєвих цінностей», – стверджує Маргарита.

Зона відчуження стала для супроводжуючої не просто місцем роботи – вона стала більшим, частиною її життя! І цією частинкою вона охоче поділиться із вами, шановні відвідувачі.

Володіння мовами: українська, англійська, російська.

 

 

Світлана Скляренко

Комунікабельність зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

Світлана – супроводжуюча, яка може знайти спільну мову з кожним відвідувачем та налаштувати на відповідний лад. За своєю сутністю Світлана Скляренко мандрівниця, має багатий досвід морських подорожей по всьому світу. Своє захоплення вміло поєднувала з роботою.

Згадує, коли вперше потрапила до зони відчуження й побачила антени ЗГРЛС «Дуга», то не змогла стримати емоцій – вона, як втілення та символ тієї трагедії, що сталася на цій території.

«Я бачила багато чого в житті, піраміди у Єгипті, статую Ісуса Христа  у Бразилії, багато інших світових пам’яток, але «Дуга», за своєю будовою, масштабністю та дивовижністю не може зрівнятись ні з чим! Нічого подібного я раніше не бачила!»

Світлана каже, що зона відчуження – це унікальне місце. Є багато покинутих населених пунктів, але регіон з багатою природою, неповторними пейзажами, в якому протягом багатьох століть жили люди та за короткий проміжок часу покинули його – такого немає ніде. Перебування на цій території хоча б день – й життя переосмислюється, розставляються акценти на інші пріоритети.

«А ще приходить осмислення того, який вплив людина має на все. Сьогодні за благих намірів ти думаєш що робиш краще, але завтра виявляється, що твоє краще обертається на гірше», – зізнається Світлана Скляренко.

Супр Світлана проводить екскурсію цікаво, інтелігентно, поступово підбираючись до потайних струн душі.

«В мене немає одного сценарію проведення екскурсії, це не цікаво. Неможливо монотонно розповідати одне й теж й ходити одним шляхом. Спостерігаю за поведінкою кожного з відвідувачів й бачу, кому й що потрібно. Я надаю їм можливість дізнатися про події ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відчути та пережити те, що відбувалось. І тут є тонка грань – щоб не налякати. Чорнобильську зону, її красу я відкриваю поступово, адже це не тільки місце трагедії – це відродження природи, стан, в якому вона знаходиться у даний час. Коли задають питання, а вони бувають різними, намагаюсь відповісти в повному обсязі, використовую різну наочність», – каже супроводжуюча. 

Світлана чудово орієнтується на локаціях зони відчуження. Часто спілкується з ліквідаторами, колишніми мешканцями населених пунктів, тому має чималий багаж достовірних знань з першоджерел. Постійно їх вдосконалює.

Для неї мега-подякою є те, що люди, збираючись відвідати зону відчуження вдруге, бажають щоб Світлана супроводжувала їх ще раз.

Володіння мовами:  російська, англійська.

 

 

Віталій Поярков

Інтелігентність зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

Віталія без перебільшення можна назвати джентльменом зони відчуження – інтелігентний, спокійний. Він – жива ілюстрація до книжок накшталт «Діти капітана Гранта» чи до «П’ятнадцатирічного капітана». Його знання про зону відчуження мають найвищий рівень. Воно й не дивно, адже про історії створення Чорнобильської АЕС, міста Прип’ять він чув з раннього дитинства.

«Все життя в мене проходить в тіні Чорнобиля. Я мешкаю у Славутичі – місті, яке було створено для евакуйованих після Чорнобильської катастрофи працівників ЧАЕС. Вся родина по батьківській лінії пов’язана з Чорнобилем та зоною відчуження, починаючи з прадіда Анатолія Матвійовича, що приїхав у Прип’ять в 77-му році 20-го століття. Він приймав участь у розбудові міста. Мій дід Віталій був начальником цеху заводу бетонних виробів, коли будували Прип’ять. Потім працював на Чорнобильській атомній станції, входив до складу оперативного персоналу. В ряду перших вже 27 квітня був задіян в ліквідації наслідків аварії. За два дня отримав дозу у 32 Бер та продовжував працювати. Багато років свого життя віддав станції. Мій батько теж більше 25 років працював на ЧАЕС», – розповідає Віталій Поярков.

Після закінчення університету відповідь на питання – де працювати у Віталія знайшлась швидко.

«В мене було бажання на реальній роботі перевірити знання англійської мови. Я розумів – куди я потраплю. Звісно, працювати на підприємстві зони відчуження!» – зізнається Віталій.

Супроводжуючий згадав, що коли вперше потрапив у Чорнобильську зону, то найбільше його вразило те, як монтують новий безпечний конфайнмент, адже працювати він почав у компанії-підрядника, що разом з іншими займалась будуванням арки.

«Я бачив як усе відбувалось. Це щось неймовірне! Таку масивну конструкцію вдалось встановити й тим самим убезпечити не тільки територію зони відчуження, але  України й всього світу. Можна сказати, що арка – це моє своєрідне місце сили, адже з неї я починав, вона пов’язана історично з усіма подіями, що відбувались в цьому регіоні. Кожного разу, коли її бачу дивуюсь – які колосальні зусилля та людські надможливості треба було докласти».

Коли Віталій знаходився на висотних конструкціях, то бачив місто Прип’ять та уявляв, як прогулюється його вулицями, адже від народження чув про місто яскраві розповіді. І така нагода трапилась!

Вже близько чотирьох років хлопець працює у ДП «ЦОТІЗ», має неоціненний багаж знань від людей, що мають безпосереднє відношення до подій, до сучасного стану зони відчуження, сам став свідком позитивних перетворень Чорнобильської зони. Відвідування у супроводі Віталія проходить цікаво, здається, немає питань, на які він не може дати відповіді. Він знає все про найцікавіші локації та об’єкти Чорнобильської зони, її шляхи, але правила дотримання радіаційної безпеки для нього – перш за все. Віталій – дуже відповідальний супроводжуючий, в міру веселий та дотепний, з тонким почуттям гумору. Комунікабельний, адже без цієї якості в професії гіда зони відчуження втриматися складно. Віталій бачить – кому і як потрібно доносити інформацію так, щоб відвідувачі поїхали із зони відчуження з враженнями на все життя. Свої розповіді ілюструє світлинами та відео з Чорнобильської зони –  її покинутих сіл і міст. Побачити зону відчуження разом з людиною, що з дитинства знає і чує про її унікальність – це незабутня подія!

Володіння мовами: українська, російська, англійська.

 

Людмила Чехоня

Доброзичливість зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

Без перебільшення Людмила – супроводжуюча з якою дуже легко спілкуватися. Вона привітна, доброзичлива, швидко знаходить необхідну «стежку» до кожного відвідувача. Воно й не дивно, адже за освітою Людмила Чехоня – психолог, має досвід роботи у школі й медичній галузі. Але так сталось, що доля привела її до Чорнобильської зони відчуження.

«Розповіді про зону відчуження я чула дуже часто, тому що мешкаю поруч із нею у Горностайполі. Мене цікавило – а як там за кордоном зони, що відбувається, було велике бажання побачити все на власні очі, тому декілька років тому потрапила на ознайомчу екскурсію. І так мене все вразило, що захотілося тут працювати. Через деякий час почула, що потрібні супроводжуючі, написала та надіслала у ЦОТІЗ резюме.  Ось, я тут!» – розповідає свою історію Людмила. «Коли вперше потрапила до Чорнобиля мене вразив контраст – ось ділянка де живуть люди, тут життя продовжується й водночас поряд повне забуття. Переосмислити це спочатку було важко…»

Об’єктом, що найбільше вразив Людмилу, стала градирня – 110 метрова конструкція, яку будували для охолодження недобудованих 5 та 6 енергоблоків.

«Серед зелені я побачила цю незвичайну споруду, що зустрічає на шляху до ЧАЕС, вона фантастична!», – зізнається Людмила. « А далі вперше я побачила Чорнобильську атомну станцію. Її масштаби мене вразили! Така велич!”

До проведення кожного туру Людмила підходить ретельно, з кожним разом набуваючи все більше досвіду.  В її арсеналі не тільки розповіді, але й багато цікавих світлин з різних періодів існування Чорнобильської зони. Іноді, щоб встановити контакт з відвідувачами їй допомагає освіта психолога:

«Якщо людина приїхала на екскурсію без настрою, то я, як психолог, можу й поговорити з нею, вислухати, порадити, настроїти на необхідний лад».

Людмила каже, що намагається подавати інформацію не тільки про історичні події та трагедію, яка сталася у 1986 році, але й розповідати про сучасний стан, про те, що зона відчуження перейшла на наступний виток розвитку – де відроджується природа, мешкають унікальні тварини, створено умови для безпечного зберігання РАВ.

Володіння мовами: українська, російська.

 

 

Володимир Вербицький

Мудрість зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

Володимир Вербицький, колишній працівник Чорнобильської АЕС, прип’ятчанин, ліквідатор, на даний час супроводжуючий ДП «ЦОТІЗ». Якщо ви хочете дізнатись про доаварійне життя міста Прип’ять, почути історію ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та отримати інформацію про сучасний стан зони відчуження – вам до нього.

Коли сталася аварія Володимир Вербицький знаходився вдома, в Прип’яті, а зранку його викликали на роботу.

«Вранці я здалеку побачив зруйнований реактор і зрозумів якого великого масштабу сталася аварія. Але про рівень забруднення та його наслідки ми тоді ще не замислювались. Просто до кінця не розуміли», – зізнається Володимир.

Він пережив евакуацію і працював на станції в ліквідаційний період. Для Володимира зона відчуження – це важлива частина його життя. Супроводжуючий дуже гарно орієнтується на місцевості, має великий багаж знань, він – очевидець подій, людина, що більше сорока років віддала праці на Чорнобильській АЕС та у зоні відчуження. Все про що розповідає – пережив сам. Володимир Володимирович – неоціненне джерело знань. Багато разів ставав героєм сюжетів, дописів та програм, що стосуються чорнобильської тематики.

Володіння мовами: українська, російська.

 

 

Вадим Дрозд

Чарівник зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

Вадим дійсно схожий на чарівника з відомого фентезі і це не тільки зовнішня схожість, але й внутрішня. Такий же добрий, товариський, чарівний. Ось тільки на відміну від Гаррі Потера Вадим закінчив не Хогвардс, а Суспільну академію наук у Варшаві, стажувався у Греції та Польщі. Хлопець зізнався, що з дитинства марив зоною відчуження – дивився фільми, відеоролики. А тут ще й знайома працювала в Чорнобилі, тому часто чув розповіді й від неї.

Тому, коли трапилась нагода не роздумуючи проміняв роботу у теплих краях на працю в Чорнобильській зоні відчуження.  І не пошкодував.

«Я багато читав, дивився, чув. Але поки не потрапив сам до Чорнобильської зони,  не було відчуття, що проймає «до мурашок». Десятикілометрова територія вразила мене по максимуму – згорілий ліс на фоні конфайнменту, тиша, самотня Прип’ять. До речі, Прип’ять – місто, яке пройняло найбільше. Емоції викликав не центр, а більш віддалені куточки, на яких дозволене перебування», – ділиться спогадами Вадим.

Як і відомому чарівнику Вадимові цікаво все – історія, особистості, що творили її та рятували світ, природа, тварини, що відбувається на ЧАЕС та інших підприємствах. Багато інформації супроводжуючий отримує з першоджерел, адже до цього часу у зоні працюють люди, що мешкали у покинутих населених пунктах,  в тому числі й у Прип’яті. Він – як ходяча енциклопедія. Чорнобильська зона для хлопця – ніби другий дім.

«Я люблю спостерігати за реакцією іноземців. Якщо українці більш інформаційно обізнані, то іноземні гості найчастіше дізнаються про зону з відеороликів деяких блогерів. Іноді ця інформація спотворена й далека від реальності. І от коли їх ведеш, розповідаєш про реальний стан та події, бачиш, як вони дивуються, як уважно слухають. І розумієш – класна в мене робота!»

Часто відвідувачі задають багато питань  – це стимулює Вадима дізнаватись ще більше, знаходити вірні відповіді. Екскурсії у супроводі Вадима проходять легко, цікаво й пізнавально. Позитивний хлопчина до кожного знайде підхід, не обійде своєю увагою.

Володіння мовами: українська, російська, польська.

 

Альона Тюхай

Сяяння зони відчуження

 

chevron-right chevron-left

Альона до того, як потрапити супроводжуючою до зони відчуження була задіяна  в туристичній галузі, тому, коли трапилась нагода спробувати свої сили  – нітрохи не вагалась. Інтуїтивно вона відчувала – це її. Впевненості в своїх силах додавало й те, що батько майбутньої супроводжуючої багато років віддав праці на одному з підприємств Чорнобильської зони й часто розповідав різні цікавинки про незвичну територію.

«Я живу на достатньо невеликій відстані від зони відчуження – в Іванкові. В місті мешкає багато ліквідаторів та працівників підприємств, тому періодично я чула розмови та розповіді про Чорнобиль. І дуже хотіла побачити все сама», – розповідає Альона.

Коли вперше потрапила до зони відчуження, то найбільше дівчину вразили не будівлі, а тиша, природа та спокій.

«Я почала працювати влітку. Зелені дерева, буяння природи. І ти бачиш тварин – не в клітках, не на обмеженій території, а вільних.  Косулі, лисиці, лосі, зайці, коні Пржевальського. Вони тут у себе вдома».

Бойове хрещення у Альони відбулось з групою, де було понад 20 осіб, тому тепер великі групи її не лякають. До кожного знайде свій підхід.

«Головне, це встановити контакт та крім розповідей про локації та історію зони відчуження обмінюватись й іншою інформацією, що цікавить усіх. Спільні розмови зменшують відстань між людьми», – ділиться секретами комунікації з відвідувачами Альона.

Відвідування не може відбуватися по накатаній схемі – кожного разу при проведенні екскурсії потрібно імпровізувати, розповідати цікаві, нестандартні, але правдиві історії, факти. Інформацію супроводжуюча дізнається розмовляючи з ліквідаторами, свідками подій, працівниками підприємств.

Крім того, багато читає історичної літератури, дивиться документальні фільми. В її арсеналі багато доробок – фото та відео матеріалів, що стосуються  об’єктів, локацій та особистостей, пов’язаних із Чорнобильською зоною.

Сама Альона завжди позитивна, усміхнена, тому відвідувачам з такою супроводжуючою проводити час буде дуже пізнавально та цікаво. З нею не буде нудно.

Володіння мовами: українська, англійська, німецька.